Історія пива від шумерів до сучасності

Пиво сміливо можна назвати найдавнішим алкогольним напоєм. Варили його всі народи на всіх континентах. Відомо, що коли конкістадори вперше висадилися на берегах Південної Америки, індіанці пригостили їх місцевим аналогом пива – чучею. Своєрідне бананове пиво варили первісні племена Африки. А вже Європа з Азією за кількістю сортів були попереду всієї планети. Правда, те, що називали пивом наші далекі предки, ні за смаком, ні за зовнішнім виглядом не було схоже на напій, до якого звикли ми. Але тим цікавіше буде простежити його історію від сивої давнини до наших днів.

Походження пива вчені пов’язують з колискою людства – Месопотамією. Саме тут при розкопках археологи знайшли датовані VII тисячоліттям до нашої ери шумерські глиняні таблички з зображенням пивоварів, які схилились над чаном. У шумерів була навіть богиня пива, якій присвячували поеми. Хмільним в повному сенсі слова шумерське пиво назвати не можна: його варили без хмелю, ячменю, додаючи для аромату запашні трави. Міцність становила 3-4%.

Шумери пили пиво через трубочку

Спадкоємці шумерів, стародавні вавилоняни, удосконалили рецепт пива: вони стали варити його не з ячмінного борошна, а з солоду. Причому боротьба за якість напою йшла серйозна. Відповідно до законів царя Хаммурапі, який правив у II тисячолітті до нашої ери, шинкаря, який завищував ціни на пиво, слід було втопити. Якщо ж він розбавляв напій водою, його поїли зіпсованим пивом, доки він не помирав у страшних муках. Страті підлягав і шинкар, в чиєму закладі відвідувачі заводили розмову про політику.

Стародавні єгиптяни створили власні рецепти: крім ячмінного, вони стали варити і пшеничне пиво, винахід якого приписували верховному божеству Осірісу. Пивовари в Єгипті були у великій пошані, а єгипетський ієрогліф, що означав «обід», складався з двох символів: «хліб» і «пиво».

Брага Одіна

У далекому північному краю суворі вікінги теж варили пиво. Замість хмелю вони додавали до складу соснові і ялинові голки. Таке питво містило вітаміни B і C, які підтримували сили воїнів у далеких походах. Скальди називали своє пиво брагою Одіна.

І дружні гулянки, і ритуальні застілля у вікінгів супроводжувалися великими п’янками. Вміння багато випити (а ще краще – перепити сусіда) цінувалося нарівні з військовою доблестю.

В одній із стародавніх саг розповідається про запаморочення, яке спіткало короля Сігурда. Ознакою божевілля скальд визнав поганий настрій і нездатність короля підтримувати веселу бесіду під час пиятики. Саме вікінгам ми зобов’язані традицією наливати позачерговий келих гостю, який зпізнився. Тільки у них роль келихів виконували величезні тур’ї роги.

Замість келихів вікінги наливали пиво у величезні роги

Похмурий німецький геній

Римський історик Тацит щиро жахався того пойла, яке пили стародавні германці. Місцеві пивовари і справді були великими витівниками: то ведмежу жовч в питво додадуть, то парочку галюциногенних грибів. Хто б міг подумати, що результатом цих варварських експериментів через дві тисячі років стане знамените німецьке пиво, одне з кращих в світі!

З прийняттям християнства в Німеччині і сусідній Фландрії пивоварінням всерйоз зайнялися ченці. Справу поставили на широку ногу. Відомі навіть випадки спалення «пивних відьом» – жінок, які нібито зіпсували монастирське пиво. Досі кращими сортами голландського пива вважаються ті, рецепти яких з’явилися в монастирях.

Першими в Європі почали варити пиво ченці

Поступово і звичайні городяни оцінили вигоду пивоваріння. У середні століття в містах з’явилися гільдії пивоварів. В одному тільки Гамбурзі до кінця XV століття налічувалося близько 600 пивоварень. Своїм покровителем німецькі пивовари вважали міфічного фламандського короля Гамбрінуса.

Прототипом цього персонажа був ясновельможний гуляка – герцог Брабантський Ян Перший (Примус). Це відважний воїн, який здобув чимало перемог у війнах і турнірах. Але пиво він любив особливо.

Одного разу гільдія пивоварів Брюсселя вирішила обрати старшину. На міській площі поставили бочку з пивом, а чесному народу пояснили, що старшиною стане той, хто віднесе цю бочку на край площі. Перші міські силачі не змогли підняти тягар і, засоромившись, відступилися. І тоді його світлість пан герцог відкрив кран і випив усю бочку, а потім легко переніс її в умовлене місце. За цей подвиг гільдія пивоварів одноголосно проголосила його своїм старшиною. Однак, як свідчить легенда, під час святкування цієї події всі учасники напилися так, що вже не могли правильно вимовити ім’я нового старшини, а тому називали його Гамбринусом.

Герцог Ян Примус загинув у 1294 році на черговому турнірі. Йому було 33 роки, це був його 76 турнір. Але слава великого любителя пива не померкла в століттях. Один з кращих сортів чеського пива названий в його честь.

Ян Примус — покровитель німецьких пивоварів

Напій справжніх джентльменів

Пиво у добрій старій Англії любили завжди: і до норманського завоювання, і після. Ще в VII столітті одному з королів Кента довелося видати указ проти повального пияцтва. Але пінний напій продовжували пити і в замках, і в аббатствах, і в хатинах вілланів. В ті часи ель мав солодкуватий смак: в нього додавали мед і трохи вересу. Тільки з XV століття англійці в повній мірі оцінили благородну гірчинку хмелю.

Англійський король Генріх VIII за сніданком випивав галон (близько 4,5 л) пива. Не відставали від нього і придворні. А його дочка Єлизавета I, об’їжджаючи володіння, насамперед дізнавалася, чи смачне пиво варять у місті, яке вона мала намір відвідати. Якщо пиво було несмачним, то улюблений напій королеви везли з Лондона.

У XV-XVI століттях в Англії з’явилася професія дегустатора пива. Цей чоловік носив шкіряні штани. Перед тим, як спробувати напій, він виливав трохи на лаву, сідав у калюжку і починав неспішно смакувати. Через певний час він вставав. Якщо штани прилипали до лави, значить, пиво було неякісним, з додаванням цукру.

В Англії дегустація пива була професією

У XVI столітті англійці стали розливати пиво в пляшки. А до XIX століття його виробництво максимально механізували, пивоваріння стало прибутковою статтею експорту.

Історія пива на Русі

На князівських бенкетах пиво, що лилося рікою , було медовим. Пасік тоді не було, а професія бортника – людини, яка добувала дикий мед, – була важка і небезпечна. Тому простому люду доводилося часто задовольнятися пивом без меду. Щоб поліпшити його смак, у нього почали додавати хміль.

Вітчизняні вчені вважають, що саме Київська Русь навчила Європу варити пиво з хмелем.

Пиво було майже стратегічним товаром. У літописах зафіксовані випадки, коли селяни платили оброк медом, хмелем і солодом.

У наш час, незважаючи на великі підприємства, у всьому світі відбувається «повернення до витоків»: все більш популярними стають маленькі приватні пивоварні, чия продукція виготовляється за давніми, перевіреними часом рецептами та відрізняється надзвичайним, ні з чим незрівнянним смаком.

Додати коментар