Чому північні народи швидше спиваються
Алкоголізмом страждають представники всіх національностей, але для північних народів ця хвороба стала справжньою національною катастрофою. Вчені вважають, що на формування алкогольної залежності у корінних мешканців Крайньої Півночі впливає ціла сукупність факторів, включаючи генетичну схильність, особливості режиму харчування і соціальні проблеми.
Алкоголізм і генетика
Нейтралізація алкоголю відбувається в печінці, яка виробляє два ферменти: алкогольдегідрогеназу (АДГ) і ацетальдегіддегідрогеназу (АЦДГ). Як тільки перша доза етанолу потрапляє в кров, організм починає роботу по його виведенню. Спирт під дією ферментів розщеплюється на нешкідливу оцтову кислоту і ацетальдегід – високотоксичний елемент, який повільно виводиться з тканин, руйнує внутрішні органи і викликає стан похмілля.
Печінка здатна переробити не більше 30 г міцного алкоголю на годину, решта потрапляє в кров і викликає почуття сп’яніння. Переносимість алкоголю залежить від індивідуальних особливостей організму. Чим вище кількість і швидкість вироблення розщеплючих ферментів, тим менше етанол вражає головний мозок і нижче шанси виникнення залежності від спиртного.
У північних народів схильність до алкоголізму тісно пов’язана з їх традиційним харчуванням. Мешканці тундри протягом століть вживали їжу, багату білком і жиром, що допомагало їм легше переносити низькі температури, сприяло заживленню ран, формувало стійкість до серцево-судинних захворювань і раку. У той же час відсутність в раціоні вуглеводів вплинула на те, що розщеплюючі алкоголь ферменти в організмі жителів Крайньої Півночі виробляються в недостатній кількості.
У населення Італії, Франції, Іспанії, Закавказзя спостерігається зворотна картина. Велика кількість овочів, фруктів, а також багата культура виноробства сприяли формуванню високої швидкості розщеплення алкоголю в організмі, яка поступово стала передаватися у спадок. На стійкість до етанолу вплинула і відсутність звички до міцного спиртного. Приміром, у Франції річне споживання алкоголю в середньому на людину ненабагато менше, ніж у Росії, але більшу частину напоїв складають сухі вина.
Традиції вживання алкоголю в північних районах Росії
Алкоголь у північних народів довгий час не був в ходу. В історичних документах згадується про традиції тунгусів і калмиків виготовляти кумис з кобилячого і коров’ячого молока. Максимальна міцність напою досягала всього 3% і, щоб захмеліти, його потрібно було випити дуже багато. У будь-якому випадку кумис викликав лише відчуття розслаблення і сонливості, а в зв’язку з нестачею молока його виробництво було не так поширене.
Кумис – традиційна сировина для приготування спиртного у північних народів
Збереглися відомості про виготовлення народами Південного Сибіру Аракі – молочної горілки. Зброджене молоко наливали в плоский чавунець, закривали дерев’яною кришкою і нагрівали на багатті. В результаті виходив алкогольний напій міцністю близько 20 градусів, який стікав через відвідну трубку в підставлену посудину.
Брагу з зерна ставили лише в місцевостях, які знаходилися недалеко від російських поселень. Корінні жителі Півночі запозичили технологію у сусідів і виготовляли хмільний напій з проса або дробленого житнього або пшеничного зерна. Міцність браги була незначна, а обсяги виробництва вкрай низькими.
Пияцтво у народів Сибіру на початку ХVІІІ століття було практично не поширене і носило сезонний характер. Влітку кумису робили більше, взимку ж виготовлення молочної бражки припинялося. Торгівля горілкою серед корінних народів у цей період була суворо заборонена. Зберігся сенатський указ, який наказував експедиції Вітуса Берінга вимінювати у жителів Камчатки горілку на хутра, але водночас суворо наглядати за тим, щоб народ не перестарався з алкоголем і не напивався до смерті.
Торгівля спиртним і масштабне споювання місцевого населення почалося наприкінці ХІХ століття, коли вартість двох бобрових шкурок стала прирівнюватися до пляшки горілки. На спирт міняли роги і оленяче м’ясо, причому алкоголь у чукчів користувався великим попитом як платіжний засіб. Свій внесок в алкоголізацію Чукотки внесли і американці, які припливали на торговельних суднах з Аляски і часто залишалися на зиму, щоб заготовити хутро.
У радянський час почалося активне освоєння Крайньої Півночі. Впроваджувалися сучасні способи полювання та риболовлі, з материка доправляли продукти харчування та промислові товари. Місцеве населення працювало в радгоспах, які займалися тваринництвом, заготівлею хутра і видобутком риби. Продаж спиртного прагнули обмежити. В селища зі статусом «національних» алкоголь завозили не більше одного-двох разів у місяць, але за цими днями йшли масові запої.
Соціальні проблеми сучасності
За останні десятиліття алкоголізація жителів північних районів Росії досягла страхітливих масштабів. У 2014 році експерти заговорили про катастрофічне скорочення малих етносів і про загрозу повного вимирання корінного населення цілого ряду регіонів. Наприклад, кількість зареєстрованих алкоголіків на Ямалі досягло 7 тисяч чоловік на півмільйона населення, що на 20% перевищує загальноросійські показники.
Фахівці пов’язують таке становище зі зміною способу життя малих народностей. Якщо в радянські часи велика частина населення була зайнята роботою в оленярських і рибопромислових господарствах, то занепад економіки у часи перебудови призвів до того, що майже всі колгоспи перестали існувати. Стався великий відтік населення з місць корінного проживання в селища, де можливостей для пияцтва значно більше.
Через особливості обміну речовин у населення тундри майже моментально розвивається звикання до спиртного, а шкода від надмірних узливань проявляється значно сильніше. Спостерігається швидкий знос всіх систем організму, розвиваються порушення психіки. У результаті смертність народів Крайньої Півночі від алкоголю перевищує показники інших російських регіонів у 15-20 разів.
Досвід показав, що заборона на продаж спиртних напоїв дають позитивний результат лише на короткий час і призводять до зростання підпільного виробництва сурогатів. Наркологи вважають, що вирішувати проблему алкоголізму народів Крайньої Півночі необхідно не тільки лікуванням, а й цілеспрямованою роботою соціальних служб та громадських організацій з урахуванням знання етнічної психології.